Зупинка. Підсідає молодий чоловік в камуфляжі…
Хуст, вокзал, чекаємо хвилин 15. Він вийшов з автобуса, підходить до кіоска, щось питає, кіоскиня щось чемно відповідає, він ні з чим відходить…. Підходжу я, собі по каву, вирішила поцікавитися, що він питав. — Чи можна розрахуватися карткою….(виявляється, ні). Защемило…
Заходжу швиденько в автобус, тим часом хлопець влаштувався дрімати.« Ви питали про картковий розрахунок?
-Є.»Виходимо знову. Я:—Що Ви хотіли? —Воду. —Вибирайте,-кажу, виймаючи готівку,—а в мене «картка») —Ні, я так не можу. —Ні, це добре. Я каву, Ви воду) —Мені незручно, ні. —Тоді вода і великий круасан. Каву будете? —Дякую…ні(вибирає «Шаянську») —Це МИ дякуємо. З дому чи додому? —Дім далеко…, в військкомат і так,—додому. —Звідки Ви? —З Луганська.
Беру ще такий же круасан, в автобусі мовчки кладу на коліна сплячого, той бере, дякує…. Їдемо далі.
До Перемоги.
