Під Бахмутом загuнув відомuй лікар-ембріолог. “Він володів якоюсь особлuвою магією”

 

Віталій Синенко допоміг сотням пар пізнати радість батьківства.

 

На початку лютого 2022 року Віталій перебрався з Одеси до Києва, де йому запропонували роботу в одній з найкращих клінік репродуктивного здоров’я. Чоловік планував забрати у столицю дружину та доньку, проте всі плани зруйнувало повномасштабне вторгнення.

 

“Віталій виховувався у родині лікарів, — розповідає подруга родини Героя Ванда Буганова. — Зростав у такому середовищі, що просто не міг не полюбити медицину. Закінчив Одеський національний медичний університет. Працював у центрі репродуктивної медицини лікарем-ембріологом. Він допоміг сотням малюків народитися на цей світ. Ми жартували, що Віталій володіє якоюсь особливою магією.

 

Він був не лише успішним лікарем, але й щасливим чоловіком і батьком. Віталій і Аурелія були дуже гарна пара, виховували 8-річну донечку, яку любив понад усе”.

 

Коли розпочалася велика війна, Віталій Синенко добровольцем пішов до військкомату. “Ні в кого не було сумніву, що він вчинить саме так. Адже Віталій та його родина завжди мали патріотичну позицію. Вже коли він служив, якось при зустрічі в його тата запитала, як вони сприйняли рішення сина. А він на це розвів руками і сказав: “То його борг перед країною”, — додає Ванда.

 

Офіцер Віталій Синенко служив начмедом батальйону в 241-й окремій бригаді територіальної оборони Збройних сил України.

 

“Ми познайомились у березні минулого року, — розповідає лейтенант Микола Семенюк, начальник медичної служби 150-го навчального центру командування сил ТрО ЗСУ. — За плечима Віталія була військова кафедра, він мав звання лейтенанта. Мене призначили на посаду начмеда бригади, тож Віталій був моїм підлеглим. У територіальній обороні 80% — люди, які прийшли з цивільного життя, такими були й ми, тому чудово розуміли настрої один одного. Перше, що я зрозумів після спілкування з ним, — добряк, порядний чоловік, лікар, який дуже відповідально виконує свої обов’язки. Крім того, він через соцмережі збирав кошти на ремонт машин, пересувний шпиталь, дбав про комплектацію медичної служби.

 

У перші місяці війни ми проводили евакуацію цивільних з населених пунктів біля Києва — Ірпеня, Бучі, Гостомеля. Надавали медичну допомогу нашим пораненим воїнам. Далі разом служили на Бахмутському напрямку, евакуюючи поранених захисників. Було важко, адже окупанти “полювали” на медиків, нехтуючи міжнародні конвенції й правила ведення війни. Віталій виконував свою роботу, незважаючи ні на що, ми разом визначали безпечні та водночас швидкі маршрути евакуації, щоб мати більше часу на порятунок. Він завжди рвався на допомогу, вирізнявся самовідданістю, емпатією. Щоразу цікавився, як склалась доля врятованого ним воїна”.

 

Зі слів співрозмовника, на початку цієї зими офіцер-медик з побратимами був на ротації. Але невдовзі повернувся до Бахмуту.

 

“16 травня на околицях міста Віталій Синенко евакуював поранених бійців. Почався мінометний обстріл. Він зазнав смертельних травм. Ми обов’язково помстимось за нього”, — каже Микола Семенюк.